?

Log in

No account? Create an account

8 авг, 2019


Как уезжал Буба Касторский

Борис Сичкин, «Мы смеёмся, чтобы не сойти с ума» (отрывок из книги)

...Меня часто спрашивают, почему я, будучи популярным артистом, который хорошо зарабатывал, имел прекрасную трехкомнатную квартиру в центре Москвы, машину, дачу и пр., уехал?

В 1971 году меня по сфабрикованному обвинению посадили в Тамбовскую тюрьму. Впоследствии меня оправдали, дело было закрыто, работники прокуратуры наказаны, но до этого я просидел год и две недели в тюрьме, сыну в этой связи не дали поступить в Московскую консерваторию, в течение 2-х лет, пока длилось доследование, мне не давали работать, мое имя вырезали из титров фильма «Неисправимый лгун», в фильме «Повар и певица» меня озвучили другим актером и т.д. Короче, я понял, что страна игривая, в ней с тобой могут сделать все, что угодно, а особенно, учитывая, что у сына Емельяна - в меня - язык до щиколотки, который, как известно, доведет если не до Киева, то уж до тюрьмы точно, я решил удалиться от гнутой страны на максимально возможное расстояние. К счастью, после подачи заявления, если у меня и были какие-то сомнения по поводу принятого решения, то до боли родные, вездесущие подлость и хамство быстро их развеяли.
Мать моей жены с нами не уезжала, и, естественно, ее надо было обеспечить жилплощадью. Она была прописана с нами, но, поскольку оставаться одной в 3-х комнатной квартире ей бы не разрешили, я договорился на обмен - 2-х комнатная квартира с доплатой. Этот обмен должен был быть одобрен на собрании правления кооператива, членом которого я состоял. Первым взял слово Николай Рыкунин (возможно, некоторые помнят, был такой эстрадный «дуэт Шуров и Рыкунин). Он долго говорил о Родине, о неустанной заботе о каждом из нас партии и правительства, о совершенстве социалистического строя, о том, что покинуть такую Родину и такой строй может только человек неблагодарный, у которого отсутствует совесть и т.д. Кстати сказать, Рыкунин с пеной у рта, задыхаясь от ненависти к Советской власти, рассказывал мне, что его отец до революции был помещиком под Москвой, добрым, гуманным человеком, заботившемся о крестьянах, далеким от политики. Большевики его, естественно, расстреляли, а жену с грудным младенцем выслали в Сибирь, где она была вынуждена просить милостыню, чтобы не дать умереть маленькому Коле Рыкунину.
Выслушав речь Рыкунина, я мягко попытался объяснить, что речь идет не о неблагодарном Сичкине, а о благодарной теще, которая не покидает Родину и имеет право на жилплощадь. Из первого ряда встал похожий на отца Врубелевского Демона концертмейстер Большого Театра Гуревич. (Худая фигура, изогнутая вопросительным знаком, крошечные злобные глазки и змеиные губы придавали ему особый шарм).
- Я не желаю присутствовать на концерте Сичкина! - выкрикнул он. - Запретите ему говорить! Я, как патриот, не желаю выслушивать речи отщепенца и предателя Родины?
- Не надо так волноваться, патриот Гуревич, - обратился я к нему. - Кстати, какие погоды были в Ташкенте в начале войны?
Гуревич:
- Пошли вы на ....
- Я не могу никуда пойти - идет собрание. - Вы против моей тещи, потому, что она русская?
Гуревич онемел.
- Да, а во время войны какие погоды были в Ташкенте?
- Сичкин, идите к ... матери!
- Я же уже вам сказал: я никуда не могу пойти, пока не кончится собрание. Всем известно, что громче всех кричит «держи вора!» сам вор, но работники наших органов люди умные и опытные, им ничего не стоит определить, кто патриот, а кто враг. Судя по вашему фальшивому пафосу, вы, видимо, очень виноваты перед Советской Властью, но успокойтесь: советский суд - самый гуманный суд в мире, и чистосердечное признание, безусловно, смягчит вашу вину. О, совсем забыл, а в конце войны какие погоды были в Ташкенте? - закончил я под хохот собравшихся.
Больше всех суетился композитор Марк Фрадкин. В отличие от Рыкунина, который выступал, так сказать, бескорыстно, просто желая подчеркнуть свои патриотизм и лояльность, Фрадкин имел конкретные виды на мою квартиру и развернул активную деятельность еще до собрания: он обрабатывал членов правления, запугивая их тем, как может быть расценена помощь врагу народа, с именем КГБ на устах ходил по квартирам, собирал подписи жильцов против моего обмена, короче, делал все, что было в его силах, чтобы помешать.
С Фрадкиным во время войны мы долгое время были в одной части, где он заслужил звание «самый жадный еврей средней полосы России». Впрочем, я думаю, это было явным преуменьшением, и он вполне был достоин выхода на всесоюзный, если не на международный уровень. Плюшкин по сравнению с ним был мотом. Покойный Ян Френкель, талантливый композитор и очаровательный человек, рассказывал мне, что Фрадкин постоянно уговаривал его зайти в гости, посидеть за рюмкой у его уникального бара. Один раз, когда они были около дома Фрадкина, тот его наконец зазвал, но при этом сказал:
- Ян, в баре все есть, но чтобы его не разрушать, а это произведение искусства - ты сам убедишься, купи бутылочку водки. Закуски навалом, но на всякий случай купи колбаски, если хочешь, сыра, ну, рыбки какой-нибудь и возьми батон хлеба.
В результате они сели у бара, выпили водку Френкеля, закусили его продуктами, а Фрадкин даже чая не предложил.
В свое время Фрадкин мечтал попасть к нам в кооператив по причине хорошего района и того, что он был дешевле других кооперативов, но собрание было категорически против, мотивируя это тем, что Фрадкин не артист эстрады, богат и может купить квартиру в любом другом кооперативе. Я в то время был членом правления, со мной считались, и, когда жена Фрадкина со слезами на глазах умоляла меня помочь им, я, по своей мягкотелости, не смог отказать и уговорил правление проголосовать за Фрадкина. Позже история повторилась с их дочерью, Женей, которая тоже хотела жить в нашем кооперативе. Оба раза члены правления говорили, что они голосовали не за Фрадкина, а за меня.
Возвращаясь к нашему собранию, Фрадкин его закончил, коротко и по-деловому резюмировав:
- Товарищи, нам надо решить вопрос об обмене Сичкина, в связи с тем, что он бросает нашу Родину, плюет на все то, что сделала для него эта страна и хочет выгодно переметнуться на Запад. Нас он просит в этом ему помочь. Давайте голосовать.
Почти все русские, включая членов партии, проголосовали за меня, а все евреи, которых было большинство, против. В результате тещу выгнали из квартиры, а я получил огромное моральное удовлетворение - еду правильно.
Как я выяснил, в ОВИРе существовало негласное правило пять раз не принимать анкеты под предлогом того, что они, якобы, неправильно заполнены. Поэтому я пришел в ОВИР и сам сказал, что, чувствую, анкеты неправильно заполнены; лучше будет, если я их перепишу и приду завтра. Служащая ОВИРа улыбалась, кивала, и так пять раз. На шестой день у меня приняли документы, и после всех положенных дальнейших мытарств, 23 мая 1979 года мы прибыли в аэропорт «Шереметьево», откуда должны были вылететь в Вену. По дороге в аэропорт мы проехали мимо огромного плаката с изображением Ленина в кепке, с прищуренными глазами и поднятой в приветствии рукой, который гласил: «Верным путем идете, товарищи!», а в самом «Шереметьево» нас встретил транспарант: «Отчизну я славлю, которая есть, но трижды, которая будет!»
Рейс на Вену все время откладывался - то в связи с вылетом комсомольской делегации в Индию, то профсоюзной делегации в Мексику, то партийной делегации в Китай. Я услышал, как один еврей сказал другому:
- Слушай, если они все уезжают, давай останемся.
...Первое, что я сделал в Вене, это отправил вызов Фрадкину и в придачу к нему письмо следующего содержания:

Дорогой Марик!
Все в порядке, вся наша мишпуха уже в Вене, все удалось провезти и твое тоже. Как ты правильно сказал, таможенники такие же тупые, как вся вонючая советская власть и бигуди осмотреть не догадаются. Так и вышло, только у Симы очень болит шея, все-таки каждый весил три кило. Пусть Рая до отъезда тренирует шею, у тебя шея, конечно, покрепче, но ты ж в бигудях не поедешь. Как нам сказали, в Америке иконы сейчас идут слабо, а ты знаешь, израильтяне из голландского посольства совсем обнаглели и хотят за провоз 20 процентов.
Марк, вот прошло, казалось бы, всего несколько дней, а мы уже очень соскучились. Все со слезами на глазах вспоминают твое последнее напутствие: «Я рад и счастлив за вас, что вы покидаете эту омерзительную страну, кошмарное наследие двух мерзких карликов: картавого сифилитика Ленина и рябого параноика Сталина. Дай вам Бог!» А как мы смеялись на проводах, когда ты сказал, что был и остаешься убежденным сионистом, а все твои якобы русские песни на самом деле основаны на еврейском фольклоре, сел за рояль, начал их одним пальцем наигрывать и объяснять, из какого синагогиального кадиша они взяты... Короче, ждем тебя и Раю с нетерпением, дай Бог, уже скоро.
Крепко обнимаем, целуем Арон, Пиля, Сима, Двойра и Ревекка.

Как мне впоследствии сообщил конферансье Борис Брунов, Фрадкин тут же побежал в КГБ и начал клясться, что у него нет икон и валюты, и он никуда не собирается ехать. Там (еще раз) прочитали письмо и, пытаясь сохранить серьезное выражение лица, посоветовали успокоиться, его никто ни в чем не обвиняет, многие получают вызовы, но если он не и собирается уезжать, ему не о чем волноваться. Фрадкин, тем не менее, был в панике, жена Рая на нервной почве начала курить.
Забегая вперед, второй вызов и письмо, но уже на адрес домоуправления «для Фрадкина» и якобы от другого лица я послал из Италии и третье, на адрес Союза Композиторов РСФСР Родиону Щедрину для Фрадкина из Нью-Йорка.

Второе письмо:

Привет, Марик!
Сразу по делу: твою капусту и рыжье получил, но с летчиками больше в долю не падай - они засветились. Канай в Севастополь, свяжись с кентами и попробуй зафузить моряков атомных подводных лодок. Как договаривались, я откусил три косых, остальное твое, тебя ждет. Антиквар превращай в зелень, его не втырить и могут закнокать. Вообще, ходи на цирлах, подальше от катрана, шныров и козырных - тебе сейчас самое время лепить темнуху. Учти, телефон прослушивается - ботай по фене. Слыхал парашу, как ты вертухаям туфту впаривал - все правильно, пока не откинешься, хиляй за патриота. Вся маза тебя ждет, на любой малине будешь первым человеком, братва мечтает послушать в твоем исполнении песни Шаинского. Поменьше пей и чифири, а то, что Рая шмалит дурь, не страшно - главное, чтоб не села на иглу. Бывай, до встречи.
Валера.

Фрадкин потерял сон, не помогали сильнейшие снотворные, снова побежал в КГБ, потом в домоуправление, ходил по квартирам, бился в судорогах и кричал, что он не имеет к этому никакого отношения, а все это провокации Сичкина. Рая курила одну за одной и дошла до 4-х пачек в день. В КГБ хохотали до слез и с нетерпением ожидали следующего письма и очередного визита идиота.

Письмо третье:

Здравствуй, дорогой Марк! Прости, что так долго не писали, но сначала хотели получить товар, чтобы ты был спокоен. Слава Богу, все ОК, все контейнеры прибыли, с аргентинцами читались, так что ты уже в порядке: даже за один контейнер Рая спокойно может открыть массажный салон, а блядей среди иммигрантов навалом. Вообще, если ты сможешь переправить хотя бы 25 процентов своего состояния, то до конца жизни здесь будешь купаться в золоте. Если ты еще не обрезан, то здесь можно устроить за большие деньги: все иммигранты придут посмотреть на обрезание композитора Марка Фрадкина. Свою коллекцию порнографии не вези, здесь этого добра полно, оставь Жене. Да, и скажи ей, чтобы хотя бы до вашего отъезда перестала фарцевать - береженого Бог бережет. Марик, мой тебе совет: пока ты в Союзе, учи нотную грамоту и хотя бы чуть-чуть гармонию - там ты можешь напеть мелодию, и «негр» ее тебе записывает, а здесь негров много, но все они такие грамотные, как ты.
У нас все хорошо: молодые получают вэлфер, старые - пенсию, а бизнесы на кеш. Английский можешь не учить, он здесь не нужен: на Брайтоне все на русско-еврейском жаргоне с одесским акцентом, а то, что у тебя первый язык идиш - огромный плюс. Тебя вся помнят и ждут, а твою знаменитую шутку: «Если бы Фаня Каплан закончила курсы ворошиловского стрелка, мы намного раньше избавились бы от этого картавого фантаста», - здешние артисты читают со сцены.
С нетерпением ждем встречи,
3ай гезунд апдетер Мотл Фрадкин!
Целуем
Наум, Фира, Бася, Абрам и тетя Рахиль!
P.S. Будете ехать, пусть Рая не глотает камни - Соня так и не просралась...
После атаки оккупационных войск на украинские позиции и гибели четырёх украинских военнослужащих Владимир Зеленский позвонил своему российскому коллеге и попросил его "повлиять на ту сторону"

Украинскому президенту пора очнуться и отказаться от своих опасных иллюзий. Не существует никакой «той стороны», это выдумка кремлевской пропаганды.

Существует только Путин. Это его войска и спецслужбы оккупируют Донбасс. Это он, как главнокомандующий вооружёнными силами России, отвечает за любое обострение в оккупированном регионе. Путин не влияет на «ту сторону», а отдаёт ей распоряжения. Он - не посредник, а участник конфликта. И когда Зеленский просит Путина повлиять на российских наемников, он тем самым выводит его из-под удара, превращает из оккупанта в "парламентера". Это то, что Путину и нужно для продолжения войны.

И да, Путину не нужно никакое приближение к миру. Он не для того начал войну, чтобы она закончилась миром. А для того, чтобы она завершилось поражением Украины. Нашим крахом. Путину эта война сегодня не мешает, а только помогает. Помогает держать Украину на крючке, чувствовать себя влиятельным лидером, вести переговоры с Западом. Зачем ему мир?

Владимир Зеленский, вы уже не участник предвыборной борьбы, Вы - президент страны, которая находится в войне с жестоким агрессором. И власть этой страны не хочет никакого мира.

Непонимание вами этого простого факта будет только множить жертвы, приведёт к новым потерям - и людей, и территорий.

Источник

Тэги:

[reposted post] Що потрібно Кремлю



У Зеленського не розуміють однієї речі (і сам він її не розуміє).

Кремль в Україні не ставить на Зеленського проти Порошенко, або на Порошенко проти Зеленського. Їх не влаштує НІЯКИЙ президент України, їх і Янукович не влаштовував. І якийсь там Бойко не влаштує, тому що вони прекрасно розуміють, що Бойко такий шовковий поки є ніким, а тільки-но на трон вилізе, його не зупиниш. Медведчук тут не стане президентом, а решта РФ не потрібні.

Що потрібно Кремлю? Щоб нас взагалі не було ні як країни, ні як нації, щоб ми тут в горлянки вчепились один одному, щоб ненавиділи один одного. Їх тільки такий результат задовольнить – щоб у нас тут кров і хаос, і Європа сама просить Росію втрутитись.

Кремль не буде підігрувати Зеленському. Навпаки. Якщо є хоч якась частина населення, яка сприймає Зеленського, як президента, який жалюгідно мимрить про інциденти як національне приниження, то Кремль продовжить системно в це бити.

Український президент виглядає, як ганчірка, якщо вбивати українських бійців? Для Кремля це ідеально.

Кремль же може суттєво підвищити рівень наших втрат і без початку наступальних загальновійськових операцій, на які Європа буде вимушена реагувати. Не треба в лоб обстріли нарощувати, є інші способи.
Розгортання повноцінної снайперської війни, розгортання роботи ДРГ, розгортання роботи бізпілотної авіації, потужні удари по локальним опорникам, диверсійна робота місцевого населення і криміналу – можна отруїти їжу, воду, горілку, можна заміновувати дороги.

І безглуздо кричати про Мінські. Тому що «ну війни ж повномасштабної немає, Володя, ну чого ти ниєш». Вбивають українців? Не з арти? Ну так відведи війська значить за Мінськими, там не дістануть. І взагалі треба просто перестати стріляти і наживатись на війні. Беня ж солярку в армію постачає, так? Ну ось і перестаньте заробляти, ага, корупція кококо.

Путін і його міньйони в 1 та 2 АК, в Німеччині просто мочаться в очі Зеленському, і чим більше Зеленський вигладає жалюгідним, тим сильнішим буде струмінь.

Виходу з цього циклу не буде, поки хтось з нових облич не знайде хоробрості і не скаже Вові це в очі. А потім не повторить ще кілька разів, що прийшов час знайти яйця (бажано не Богдана) і згадати, що ти не акторчик, а президент країни, що воює, і повинен поводитись відповідно.

Не можна перед чекістами принижуватись, не можна, це заохочення до збільшення насильства, очевидна, сука, річ.

І не вийде поміж струменями, тому що потік буде наростати, якщо дзвонити Путіну і щось просити, бл*дь.

Антон Швець, Демократична Сокира.


[reposted post] А кто теперь на войне наживается?



После интервью Разумкова у меня все лента в постах «Ну наконец-то уЗеленского поняли, что войну хотелками не остановить».

В связи с чем у меня вопрос: а вы в самом деле думали, что они этого не знали с самого начала?

В этом и состоит весь цинизм ситуации. Они знали. И при этом вдохновенно срали в квадратные, покрытые сфагнумом головы электората. Потому что это было именно то, что простий нарід хотел услышать.

читать дальшеСвернуть )

[reposted post] 10 признаков новой честной политики

1. Назначать друзей детства руководить СБУ, а коллег по работе брать в депутаты вместе с семьями.
2. Окружить себя людьми олигарха Коломойского и СМИ олигарха Коломойского.
3. Договориться о чем-то с Путиным в обход своего МИД и сильно ругаться с МИД за срыв договоренностей, о которых в МИД ничего не знали.
4. Создать за бюджетные деньги русскоязычный телеканал, чтобы зарабатывать на русскоязычном контенте своего приватного продакшна.
5. Уволить одного из немногих честных чиновников АМКУ с формулировкой "утрата доверия".
6. Показушно слетать в Одессу рейсовым самолетом, отправив жену и челядь двумя государственными.
7. Специально улететь из Киева, чтобы не поддерживать в день крещения Руси созданную с таким трудом единую украинскую церковь.
8. Изменить название администрации президента на нигде законодательно не прописаный "офис" президента, чтобы ее мог возглавить люстрированный чиновник Януковича.
9. Рассказывать о защите бизнеса от государства, одновременно натравив на крупнейшего иностранного инвестора СБУ.
10. Создать вокруг себя атмосферу постоянной неопределенности, слухов, напряженности. То премьер Рашкован, то рассматривают Коболева, а в итоге будет Гончарук, но это неточно. Богдан то ли написал заявление, то ли не написал, то ли просто пошутил. Сам президент то против военного парада, то за, а то за парад, но чтобы был концерт.

В общем, новую политику вы получили. Если хотите разобраться в ней подробнее, почитайте что нибудь о Византии или Борджиа.

Сергей Марченко

[reposted post] Цикличность

Наблюдательное.

Я поняла, что мне напоминает вся эта карусель со "слугами", "новыми лицами" и "миру мир".

Коммунизм.



Коммунизм на этапе его прихода. С кухарками, которые могут "управлять государством", с "забрать у богатых, отдать бедным", с популизмом и нищетой, которую коммунисты и создали.

Такая же толпа ругает барина, разносит в хлам поместье, где они же работают, и блюёт в нарциссы.

Плебс. Просто плебс. Только плебс историю не учит.

Вера Сечкина

Shanley


Shanley panda is made from high-quality German fur, the size is about 27 cm, heels, ears and mouth are made of faux suede.


The combined stuffing - natural sheep wool, a hollofayber, mineral granulate, natural wood sawdust.


All legs are reinforced, they can bend at the elbows and joints.


German glass eyes, polymer clay nose, tinted with artistic paints.
Читать дальше...Свернуть )
@ItechVK: Что нас МОЖЕТ ожидать в перспективе прекрасно наблюдать по происходящему сейчас в расєї. В Сибири реальная жопа. Куча погибших и экологическое бедствие вселенского масштаба. Горит 3 миллиона гектаров леса. В маскве в это время массовые протесты против нечестных выборов, тысячи задержанных.



Какая главная новость при этом в российских сми? Прально, - как хуйло погружается в батискафе. Почему я начал сравнение. Открыл сегодня упячку и охуел немного. Место беспрерывного треша превратилось в копию рахованских сми. Настолько резко, что незаметить это невозможно.



Со сменой власти в стране исчезло всьо трешевое. Представьте, что бы писала упячка, если бы Порох прилетел на двух самолётах в Одессу, а его Марина оккупировала бы пляж с охраной? Представили? А сейчас про это пишут подчьоркнуто нейтрально.

читать дальшеСвернуть )

26 июл, 2019

Навіть якщо цей текст звучатиме для вас розпачливо, насправді він є дуже тверезим і холоднокровним. 28 років – це більш ніж достатньо. За такий час нормальні країни здійснуюють такі цивілізаційні стрибки, які змінюють їх до невпізнаваності. Навмання візьміть будь-яку країну світу, поставте її поруч зі своєю і просто порівняйте, якими вони стали після 28 років існування. Вони і ми.

Коли ви порівнюєте Об’єднані Арабські Емірати 28 років тому і зараз – ви порівнюєте порожню пустелю тоді і модерні хмародери зараз. Коли ви порівнюєте Сінгапур 28 років тому і зараз – ви порівнюєте валовий національний продукт 36 млрд доларів тоді і 336 млрд доларів зараз. Коли ви порівнюєте Польщу 28 років тому і зараз – ви порівнюєте порожні прилавки тоді й найстабільнішу економіку в Європі зараз.

28 наших років – це 5 президентів, 8 парламентів і 16 урядів. І чорна діра в центрі Європи. З порушеними кордонами. З демографією мінус 12 млн. З олігархатом як формою правління. З відсутніми інституціями. З убитим середнім класом. Із субсидіями для 60% населення. З цвинтарями, які займають 5-у частину площі. З найвищими на континенті міграційними настроями.

Звісно, не варто порівнювати щось із пальцем, але 28 років – це предостатньо часу, аби довести світові, чи спроможний цей народ творити свою успішну державу.

За час своєї незалежності ми провели загальнонаціональні вибори 23 рази. І прийшли в 2019-й рік із таким "прогресом", який я би сформулював так: у нас є просто територія і просто насєлєніє.

Хто всі ці люди, які голосують за кума Путіна на п’ятому році війни з Путіним? Хто всі ці люди, які вважають галичан фашистами? Хто всі ці люди, які вимагають відновлення мережі "ВКонтакте", російських серіалів про ментів, гастролей зірок блатного шансону? Хто всі ці люди, які ігнорують державну мову, хоча вона конституційно закріплена? Хто всі ці люди, які повноту влади віддають артистові комічного жанру.
Коли в ефірі "1+1" я назвав усіх цих людей плебеями, на мене трошки образились. Плебей – це термін із древньоримського права, що означає "вільні, але незнатні люди". Мою країну населяють вільні, але незнатні люди. Неосвічені. Примітивні. Книжок не купують і не читають. Історією свого краю не цікавляться. Інтелектуально не ростуть. За кордон не їздять (Єгипет не рахую). Іноземних мов не вчать. Радянську минувшину не переосмислюють. Живуть у зомбоящику. Просто собі живуть. Вільні, але незнатні. Вільні, але не шляхетні. Зате з правом голосу. У цьому й основна відмінність із древньоримським правом. Там плебеї не мали права голосу.
Зеленський відчинив скриньку Пандори. Він запровадив моду на дилетанство. Він зробив шармовою посередність. Він демонструє плебеям, що не варто соромитися своєї недалекості, навпаки – варто бути максимально натуральним у проявах своєї малограмотності. Всі натуральні люди – страшенно шармові. Тому-то натуральне плебейство стало центральною ідентичністю в цій країні. Вони засмакували свою кількісну перевагу. В них нарешті розправилися крила від того, що справа і зліва від них – такі ж невимогливі люди, і їх більше, і їх цілий дивізіон, а коли їм кажуть трішки увімкнути залишки мізків, вони хором відповідають: а нас – рать.
Драма моєї 28-річної недолугої країни полягає у вічному питанні: кого все-таки більше?
Ми заходимо в час, коли якісна інтелектуальна креативна свідомо-українська частина суспільства становить меншість. 28 років тривав виховний процес над народом. Його 28 років годували ерзац-культурою, примітивним тєлєвізором і пофігізмом щодо власної держави. 28 років тривало лабораторне вирощування людини, яка житиме в районі, де був голодомор, і радо при цьому голосуватиме за вбивць. 28 років плекався еталонний мазохіст, який з усіх можливих синдромів обрав для себе стокгольмський. 28 років будь-яке навернення до українських цінностей спочатку присікалося, потім висміювалося, а потім таврувалося. 28 років – це вже друге покоління, а це означає, що в Україні підростає нова генерація новітнього "совка", оснащеного сучасними гаджетами, в якому лунає рускій реп, "Россия24", "Новая волна" в Сочи, "Жара" в Баку, ювілейний концерт Надєжди Кадишевої. 28 років – це час, за який перебування в орбіті "русского мира" стало не лише нормою, але й духовною потребою. І ви це нічим не зіб’єте. Це – заводські параметри. Це – матриця.
І тепер, коли позаду 28 грьобаних років, за які інші країни ставали членами ЄС і НАТО, настав час пограти в простеньку вікторину, де лише два варіанти відповідей: так і ні?
- Чи вірите ви, що в Україні на всій території буде повнокровно діяти єдина державна мова: так чи ні?
- Чи вірите ви, що мешканці Юго-Востока примкнуть до модерного проекту Європейської України, якщо це передбачає повну відмову від радянської отрути: так чи ні?
- Чи вірите ви, що Крим, де більшість населення є етнічними росіянами, коли-небудь буде українським не формально, а по духу: так чи ні?
- Чи вірите ви, що мама убитого луганського ополченця погодиться на україномовного україноцентричного патріота-президента: так чи ні?
- Чи вірите ви, що Харків коли-небудь добровільно відмовиться від маршала Жукова: так чи ні?
- Чи вірите ви, що в Одесі мером може стати воїн АТО: так чи ні?
Чи, чи, чи… Є сотні запитань, які починаються на "чи", а закінчуються на "ні".
Питання не в тому, хто сильніший. Питання в тому, кого більше. Як на мене, в цій країні більше насєлєнія, яке готове просто населяти цю країну. Насєлєніє довго чекало свого виходу на авансцену. Воно терпіло всіх цих вишиваних вискочок із промовами про мову, пам’ять, героїв і всяку хрєнь, яку, за словами насєлєнія, на хліб не намастиш. Насєлєніє легко погодиться на холодильник, навіть якщо цей холодильник стоятиме в "русском мире" і рубльовій зоні. Бо воно, насєлєніє, все одно там перебувало ментально всі ці роки і навіть не робило спроб бодай подумати про альтернативу. А проукраїнські сили були занадто кволими і місцями навіть кумедними, аби могти заразити собою бодай одного донецького бика.

Від Сяну до Дону – це гарно звучить лише у гІмні. А на ділі гімно з Дону перекриє будь-які потуги Сяну. Дон переміг Сян. Дон хоче дружити зі своїм гвалтівником. Дон закоханий у свого кривдника. Він уже завтра готовий обійнятися з тим, хто закатрупив 13 тисяч звитяжців. Дон готовий амністувати кожного бойовика, який щиро ненавидить хунту. Дон просто хоче бути собою, що значить – одномовно російськомовним, ватним, проросійським, колабораційним. Це його право. Він – вільна людина.
28 років – коту під хвіст. Не ліпиться Сян і Дон докупи. Ніякі не брати, а так… вимушені співмешканці однієї комунальної квартири, яка дісталася у спадок від дяді Сталіна. 28 років Сян мріяв про Європу, а Дон тим часом укріплював свій євразійський ретро-світогляд. Плебеї радше здохнуть, аніж відмовляться від Дня Побєди, який їм "порохом пропах".

Зараз їхній зоряний час. Вони на підйомі. Консенсус із ними є неможливий. Тому що вони ніколи не пристануть на українські правила гри. Вони ніколи не перейдуть на український бік, бо в їхніх бараках зрадників стріляють першими. Українська мова не підходить для їхніх щелеп. Українська пам’ять є для них ворожою. Українська культура є для них сільською. 28 років вони терпіли забавляння в українську Україну, а тепер, коли вона їм поперек горла стала, вони просто хочуть бути собою. Оскільки їх більше, вони резонно ставлять запитання: хочете бути з нами – будьте. Проте вони ніколи не поставлять запитання: а що нам треба зробити, аби бути з вами?

Звертаючись до проукраїнської меншини – так що? В якому настрої святкуватимете 24 серпня?
Вас макнули по повній програмі. Вас із головою накрили зеленим рядном і наказали тихенько дихати в тряпочку. Вас прирекли на Медведчука. Країну, за яку ви й ваші діди проливали кров, отак легко, під спалахи їхніх весільних фотографів-мажоритарників, віддали в одні руки, в необмежену владу коміка, для якого Томос – це термос, а Україна – проститутка з німецького порно. Тож далі відроджуйте гаївки і щедрівки, далі діставайте з бабусиних скринь коралі та інші цяцьки, далі переконуйте самих себе у "Схід і Захід разом", далі називайте братами й сестрами тих, хто дивиться на вас, як на екзотичних аборигенів – у вас попереду ціла вічність перебування в меншості на своїй рідній начебто землі.

24 серпня я поставлю свічку за свого сусіда Андрія, який пішов воювати в Луганськ і там загинув. Наводчиком для снайпера був місцевий мешканець. Цей дідок з українським паспортом охоче проголосував на останніх виборах. Із вікна, де я зараз пишу цей текст, мені видно недобудовану хату. Андрій хотів там жити з дружиною і двома дітьми. Звів лише перший поверх. З його фундаменту за цей час вимахала двометрова берйоза. Це – моя Україна. Недобудований перший поверх. 28 років

#читаємо_вголос Ostap Drozdov
Якби сьогодні Вакарчук мав широкий консенсус, Україна могла б інтегруватися до Європи, можливо, за 7-8 років

Дуже здивували заяви деяких ніби демократів про подібність цих політичних сил. За цим стоїть бажання кооптувати Вакарчука, розчинити, розмити його моральні й політичні координати, на сьогодні дуже чіткі. Словом, «слияния и поглощения».

Якщо суспільство буде зрілішати, то саме ця партія буде послідовно кристалізувати і осучаснювати «європейську ідею». Якби сьогодні Вакарчук мав широкий консенсус, Україна могла б інтегруватися до Європи, можливо, за 7-8 років. Більш того, його партія може стати однією з найвпливовіших проєвропейських сил у всій Східній Європі і взяти участь у перестворенні і оновленні ЄС. А це означало б і гарантовану міжнародну суб’єктність України. Тому Вакарчукові і його команді необхідно зберегти свій моральний капітал.

Часто робиться порівняння – типу, актори. Насправді це протилежні полюси: совкове шапіто – і один із топових феноменів європейської рок-культури. Зеленський виступає перед тими, хто вміє тільки сміятись і насміхатись. Вакарчук – перед тими, хто вміє страждати і радіти. Любити. Плакати. І оплакувати. Сцена першого – корпоративи, другого – охоплений полум’ям Майдан. Перший знімає штани, другий піднімає над головою кримськотатарський прапор. Тобто це навіть не дві України. Це, з одного боку, принципово не-Україна – чи й анти-Україна. А з другого – просто Україна. Просто Європа.

Пані Пахльовська, на початку розмови ви говорили про ґрунт для реваншу, тобто вважаєте високим ризик повернення проросійських сил до влади?

Це навіть не реванш – це внутрішня окупація України з боку клонів мародерів-януковичів

– Жодного ризику реваншу вже немає – він відбувся. Це навіть не реванш – це внутрішня окупація України з боку клонів мародерів-януковичів – і значно небезпечніших, бо молодших і хитріших. Та й то, навіть Овощ українською хоч трошки владав, а Шаурмі зовсім не дається. Слуги народу, так, тільки СУСІДНЬОГО. Реванш – не тільки в мімікрії старого. Він у зростаючій зненависті до всього українського, яка має в собі багато невиліковно радянських елементів. Тож «молода» ЗЕ-команда швидко перетворюється на стару ЗЕ-бригаду.

Суспільство справді ніби в стані гіпнозу. Милується червоними «труселями» головнокомандувача, не цікавлячись, про що ж цей останній говорив із Путіним?! Хтось навіть хоче бачити прем’єр-міністром Бойка, вперто ігноруючи той факт, що незаконно отримані вишки Бойка Чорноморський флот Росії використовує нині для ведення радіотехнічної розвідки, для контролю над захопленими активами України, діючи тим самим проти України, проти НАТО і проти безпеки Чорноморського регіону. Супер прем’єр-міністр, вовк-пастух над вівцями.

І взагалі хтозна, чи не готується ширка з «Опоблоком». А це невідворотний третій Майдан – і швидка ОКУПАЦІЯ ВСІЄЇ УКРАЇНИ.

Так що нова влада територіями не торгує. Вона просто задарма їх може віддати. Якщо Томос – це «термос», то суверенітет – ну, це, може, «сервілат».

Чи може сказати «Слава Україні!» в якості головнокомандувача той, хто в одній із своїх сценок не міг вимовити слова «співвітчизники»?

Йдеться про ймовірний замах на підвалини держави. Готується наступ на мову і зміна Конституції. Не випадковий же й неприхований намір зупинити декомунізацію. І відміна параду. Це не тільки політичні мотиви, а й психологічні. Чи може сказати «Слава Україні!» в якості головнокомандувача той, хто в одній із своїх сценок не міг вимовити слова «співвітчизники»? Таке воно було складне, аж плювався. Як кажуть тепер блогери: йому легше вимовити «сопле-менники».

Тому загалом і добре, що нашим воїнам не доведеться пережити цієї фальші і ганьби.

Як ви оцінюєте політику чинної влади стосовно Донбасу й Криму – і що робити з окупованими територіями?

Розмови про «припинення війни» – це злочинні балачки

– Будь-яка форма повернення цих територій сьогодні може вбити Українську державність. Розмови про «припинення війни» – це злочинні балачки. Повернення до теми мови в черговий раз доводить, що країна перебуває або в руках несвідомих персонажів – або, ще гірше, персонажів, цілковито свідомих своєї добре приготованої місії. Заява «младоколєсніченка» Богдана про російську мову на Донбасі – це, по суті, неприхована ретрансляція московської пропаганди.

Рух України до західних структур остаточно залишає Росію у фатально євразійському просторі

Насправді ж це проблема цивілізаційна. Росія здійснює ревізію краху СРСР, як слушно говорить Сергій Плохій (історик, директор Українського наукового інституту Гарвардського університету, – ред.). Демократія в Україні – це основна загроза російській автократії. А рух України до західних структур остаточно залишає Росію у фатально євразійському просторі. Росія це розуміє, тож подвійними кігтями триматиме і подвійними дзьобами двоголового орла терзатиме Україну.

У плані моральному, інтелектуальному, політичному Росія перетворила Донбас на зачумлений тюремний барак

Війну почала Росія – і вона її припинить – або не припинить. Є один лише спосіб «припинити», який дозволила б Росія: повернути розорений Донбас в Україну на «особливому статусі», амністувати і легалізувати бойовиків, посадити в Раду цих убивць як «законодавців» і через них заблокувати її рух на Захід та «федералізувати» – тобто розвалити – країну. І, звичайно, довести її до краху економічно, змусивши Київ відбудовувати розкрадений і розгромлений Росією Донбас. А потім ще й заплатити «компенсацію» за перебування Криму в складі України! А владі стати на коліна – щоб полегшити Кремлю траєкторію копняка під зад. Що буде, якщо об’єднати Північну Корею з Південною? Перша з’їсть другу. І зап’є кров’ю.

«Їхтамнєти» разом з «тамженашілюді» вбили тисячі невинних людей – і допомогли росіянам розорити їхній же край, зробити вигнанцями своїх же земляків

Це інтоксиковані території. У плані моральному, інтелектуальному, політичному Росія перетворила Донбас на зачумлений тюремний барак. Звісно, і там є нормальні люди в трагічному становищі. Але ж там є також маса злочинців, садистів, просто люмпена. Вони допомагають росіянам убивати українців, убивати своїх співвітчизників – зокрема й російськомовних. «Їхтамнєти» разом з «тамженашілюді» вбили тисячі невинних людей – і допомогли росіянам розорити їхній же край, зробити вигнанцями своїх же земляків. Тому єдино можлива політика: залізно утримувати наявний кордон, максимально ізолювавшись від цих територій, які повинні взяти під контроль війська ООН.




Росії ОРДЛО не потрібне – це тільки інструмент повалення України. Коли – і якщо – в Україну повернеться цивілізована влада і держава зробить вже незворотний поступ на шляху євроінтеграції, тоді ці території самі прагнутимуть повернутися в Україну – включно з Кримом.

Але допустити їх в Україну можна буде лише за тими правилами, які ЄС застосовує до інших країн. Повернення до України треба буде заслужити. Попросивши перед тим ПРОЩЕННЯ у всієї України і у власних земляків, які теж стали жертвами цієї чуми.

Зовнішньополітичний блок команди чинного президента чимало експертів вважають слабким або й зовсім невизначеним. Якими ви бачите євроінтеграційні перспективи нинішньої влади та її геополітичні візії?

Для путінської Росії Порошенко був ворог. Це достойно. Ворогів бояться. А «сватів» не бояться – їх зневажають

– Євроінтеграційні перспективи Зе чудові. Він давно інтегрувався в Європу – дачею у Форте-дей-Мармі, а це «самый русский курорт Италии». Що ж до України, то ця перспектива на сьогодні припинена. Балачки на самітах і під час поїздок – це свідома імітація. Світ стає дедалі жорсткіший. В Америці бере верх стратегія «агресивного реалізму», а в Європі – «конструктивної двозначності». Перекладаючи людською мовою, це значить: беруться до уваги лише ті країни, які на міжнародній арені захищають свої позиції і доводять свою вагу. От вам одна цитата – по суті, жахлива. Говорить аналітик важливого римського політологічного центру, віддавна уважного до України: «Українці довели своїм електоральним вибором, що їм начхати на питання ідентичності». Крапка. З такими країнами не рахується ніхто – ні Захід, ні Росія. Найкращу ж рецензію дав держдумівець Пушков (Олексій Пушков, російський депутат, – ред.): «Украина привыкла быть на авансцене – там, где ей не подобает быть ни по весу, ни по рангу, ни по состоянию страны. Придется занять причитающееся ей место». Так що Україна Порошенка впродовж років була на авансцені, а Україну Зеленського виштовхнуто на «причитающееся ей место» за кілька тижнів.

Для путінської Росії Порошенко був ворог. Це достойно. Ворогів бояться. А «сватів» не бояться – їх зневажають. Тим більше, що символічні «Свати» – це абсолютно російське бачення України. Це називається «гонять хохла»: така собі провінція, населена придурками-малоросами. Відповідно й мають «прізідєнта на лісапєдє» з пластиковою булавою, – не те, що Великий Пу. Але Зе-команда не знає не лише історії України, а й історії Росії. А там все просто: скільки б і хто не служив Росії, московського пряника за це не дадуть, а після служби скинуть чоботом у вовчу яму.

Якщо Україна хоче вистояти в цьому протистоянні, нею повинні керувати вищого польоту геополітики

Сьогоднішня світова політика – це глобальна сутичка Америки, Росії і Китаю за володіння ресурсами планети. Всі три гравці зацікавлені в ЄС як ринку збуту товарів, але роздратовані ускладненими демократичними процедурами, тож охоче експлуатують розділеність ЄС. Всі три гравці готові до різних форм гібридної війни. Україна ж опинилася в епіцентрі цивілізаційної сутички між Росією і демократичним світом. Якщо Україна хоче вистояти в цьому протистоянні, нею повинні керувати вищого польоту геополітики, правники, економісти, фінансисти – з системною освітою, міжнародним досвідом і масштабним баченням небезпек і викликів сучасного світу.





Нині в ЄС експерти сказали чітко: форми прямої демократії – зокрема референдуми – себе дискредитували

Поки що ж геополітичні візії влади – це гойдалка між невіглаством і цинізмом. Та ж «ідеологія лібертаріанства» – хоч би у «Вікіпедію» зазирнули. Немає такої ідеології – це загальна назва десятків теорій стосовно рівня невтручання держави в життя суспільства – аж до анархізму. Мінімум державної регуляції можуть собі дозволити лише економічно потужні демократії Євро-Атлантики та Півночі Європи. А до ідеології долучається футурологія з «Сингулярного університету», такого ось рівня: якщо плануєте залучити іноземного інвестора, то реєструйте свою локацію як американську чи ізраїльську компанію. Що сказати? Зе-Маск!

Що ж до побудови «Європи в Україні», то це передвиборча теза ще Януковича в 2010 році. І це при тому, що нині в ЄС експерти сказали чітко: форми прямої демократії – зокрема референдуми – себе дискредитували. Глобалізований світ став надто складним, потребує експертної думки з найменших питань. Тому популістичні референдуми вкрай небезпечні навіть у розвинених демократіях. То це як, «бабуся-зі-смартфоном», якій треба вибирати між ліками і комунальними, має вирішити, жити чи не жити її онукам у системі безпеки НАТО? А преЗЕдент тим часом стрибатиме у фонтані, бо «все-вирішує-народ»?..

Хто не здатен вирішити питання зовнішньої політики, не розв’яже і проблем політики внутрішньої

Президент України відповідає за зовнішню політику держави та за її безпеку. Поки що він це робить на рівні «квартальних» скетчів: «Верните детей родителям!» Зе-казка: утю-тю, вовчику владімиричу, чого в тебе такі довгі зуби?! Це головнокомандувач чи Червона Шапочка?! Чи «класний чувак», який успішно відкосив від армії? Чи цинік, який косить під виборця-лоха? Це приниження військових, приниження моряків. Які поводять себе гідно, як і їхні батьки. Словом, епічний ТРЕШ. На піаніно краще виходить.

Як хтось написав: «верните Зелю его родителям»!.. Тож на замітку: як вважається в політологїі, хто не здатен вирішити питання зовнішньої політики, не розв’яже і проблем політики внутрішньої.

Після травневих виборів у Євросоюзі змінився склад парламенту у Страсбурзі, обрані нові керівники євроструктур у Брюсселі. Як ці зміни можуть вплинути на політику щодо Києва – і на чому слід зосередитися демократичним політикам та громадянському суспільству в Україні?

Санкції Європі важкі. Тож Європа здаватиме Україну в тій динаміці, в якій Україна здаватиме сама себе

– Всупереч усім прогнозам, совраністи – «інженери хаосу» – зовсім не отримали тих позицій у Європі, на які сподівались. Але в цілому Європа перебуває в дуже складному становищі. Стара система в кризі, нова ще не народилась. Міграційні хвилі підривають існування «соціальної держави». Від Європи всі чекають грошей, допомоги, розв’язання конфліктів.

Європа допомагає націям, які борються за свободу. Це в неї в ДНК. Тому коли Україна оборонялась, Європа їй допомагала протистояти. Якщо Україна вибирає капітуляцію, Європа допомагатиме грамотно цю капітуляцію оформити. Санкції Європі важкі. Тож Європа здаватиме Україну в тій динаміці, в якій Україна здаватиме сама себе.

Від України потрібен зараз потужний загін дипломатів для консолідації давніших і побудови нових контактів та платформ для діалогу

Врахуймо й те, що з виборами в ЄС Україна втрачає старих друзів – Туска, Моґеріні, Юнкера, – про це недавно говорив Рікард Йозвяк (кореспондент Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода у Брюсселі, – ред.). Нове керівництво Європарламенту – дуже «західне», відсторонене від справ Східної Європи, а тим більше України. Тож від України потрібен зараз потужний загін дипломатів для консолідації давніших і побудови нових контактів та платформ для діалогу. Але підозрюю, що і на зовнішньополітичному фронті скоро густо зарясніє «шаріковими», як це вже сталось на фронті внутрішньополітичному.

Тож проєвропейська Україна зобов’язана нині переосмислити свою євроінтеграційну стратегію. Політики демократичного спрямування та громадянське суспільство повинні поставити під жорсткий контроль – щоденний і похвилинний – дії влади. Порівнювати реалії з обіцянками. Стежити за руками. За тінями, що вештаються за лаштунками. Не дати їм дихнути ні хвилини спокійно. А для цього потрібна злагодженість, солідарність, дисципліна, жорстке розуміння, що країна зависла над прірвою.





Професор Оксана Пахльовська
Професор Оксана Пахльовська

Також політикам-демократам необхідно концепційно і системно консолідувати проукраїнське лобі в Європі: це політики й інтелектуали, журналісти й освічена українська молодь, глибоко інтегрована в західні інституції. Доведеться провадити паралельну культурну політику, а це та сфера, від якої нинішня влада відчужена тотально. І це також буде робота й для майбутнього європейської демократії, бо українська культурна еліта зараз, можливо, є одним з найавтентичніших носіїв фундаментальних європейських цінностей. І не випадково вона жодною мірою не присутня в новому політикумі.

Історичний факт надання минулого року автокефалії ПЦУ мав би стати важливим кроком для об’єднання не лише православних, але й усієї нації. Як продемонстрували президентські вибори, цей аспект був поза увагою, ба більше, говорили, що Україну «об’єднав Зеленський». Нині через суперечку між Філаретом та Епіфанієм питання взагалі загострилося. Як Ви думаєте, чи українське суспільство усвідомлює важливість факту створення єдиної помісної церкви? Чи понад трьохсотлітнє перебування в орбіті РПЦ не дозволяє оцінити масштаб події?

Коли суспільство об’єднує не Томос, а той, хто його висміює, – це ознака невігластва і моральної деградації

– Так, коли суспільство об’єднує не Томос, а той, хто його висміює, – це ознака невігластва і моральної деградації. Це означає, що суспільство не варте своєї історії. Коли Зе сміявся з Томосу, він навіть і не підозрював через своє невігластво, що сміявся з барокової України, з відродженої Київської митрополії, з братств і слов’яно-греко-латинських шкіл, з письменників, що писали церковно-слов’янською, латиною і польською в рівній мірі, з Острозької та Могилянської академій, які були на той час ЄДИНИМИ університетами всього православного світу від Москви до Балкан, – словом, сміявся з тієї культури, яка забезпечила духовний розквіт слов’яно-візантійській традиції як частині європейського світу. Це та Україна, яку в західній славістиці називають «ПАН’ЄВРОПЕЙСЬКИМ СИНТЕЗОМ».

Томос – це і є один із символів приналежності України до Європи, до ойкумени римської цивілізації

Томос – це і є один із символів приналежності України до Європи, до ойкумени римської цивілізації. І при тому сміявся також із тих священників-страдників, які до останнього захищали європейську Україну, – і яких комуністи за це стріляли чи розпинали на стінах тюрем. Сміявся з митрополита Василя Липківського, «апостола» духовного відродження України, якого розстріляли за вироком «тройки» НКВС, не залишивши українцям навіть його могили, на якій молитися. Тому той сміх – це моральний злочин, який цивілізовані українці НІКОЛИ не зможуть простити.

Щодо наступу Філарета на Епіфанія. Перший репрезентує радянський світ з підконтрольною церквою, дозволеною режимом, де співпраця з КГБ – «нормальність». І якщо згодом Філарет працював для української церкви, то чи не так, як Коломойський для Дніпра? Задля збереження власної влади, як виглядає сьогодні. А не як Любомир Гузар – у страстотерпінні й подвижництві – для Церкви і України. Власне, Святослав і Епіфаній – це і є портрет того «пан’європейського синтезу»: осхіднена Греко-Католицька церква – і оксиденталізована Православна церква. Молоді й освічені провідники Церкви, відкритої до суспільства, які працюють над відтворенням єдиної душі Християнства.

Тож, попри все, я вірю в перемогу смислів – над сьогоднішнім безглуздям...

История

Тэги: